ГРОБАРЕ РУСКЕЙ ЛИТЕРАТУРИ

I potpuno prazne glave,
lažni osmeh nek mi stave.
Kao da ničeg nije ni bilo,
Nikada.
Dža ili Bu “Strašni sud”

Пише Борис Варґа

Задумайце же сце остатнї руски Мохиканєц. Класик рускей литератури, єден з остатнїх литараторох народа котри шпиваюци умера. Задумайце же траґична судьба руского язика овиковичена у ваших дїлох котри ше виучую у школох, прекладаю на шветово язики. Заврице очи и задумайце же сце на сцени котра нєстава у трешню жеми, вашо найблїзши, слава Богу, на сиґурним, при других народох, а ваяр уж лїпка вашу бисту.



Заш лєм, кед отворице очи, увидзице же то нє цалком так. Погуби вам ше розположенє и прето починаце ґажиц по шицким цо у литературним живоце приходзи нове, як у новим филму Коста Ґавраса, у котрим ше конкуренция автоматично елиминує. Е, зоз такима роздумованями и намирами ше самопреглашени руски литературни фаховци одноша спрам того цо роби МАК, окреме кед слово о видаваню кнїжочкох у едициї Макофф.

Слово о “синдикату” писательох сатршей ґенераци, котрим би найлєпше було най после нїх будзе и потоп, а Руснаци най останю, як гвари Михеон Хун Кан, лєм служкове и пораячки без самодовирия. Така ситуация у рускей литератури тирва длужей од 20 роки.



Од конца осемдзешатих Звонимир Няради и Юлиян Надь уж вецей нє медзи нами. Звонимр Павлович початком дзеведзешатих у Руским Слове достал неґативну рецензию на кнїжку крадких приповаедкох “Калвариа” и вецей нїґда ше нє лапал писац. Штредком дзеведзешатих Роман Славко – Рондо, написал свою другу кнїжку “Одняти од псох” котра тиж так достала неґативну рецензию и Рондо вецей нє посилал тексти. Особнє знам же Славко мал широку публику читачох, бо сом бул якаш файта усного рецензента його нєобявеней кнїжки и обидвоме зме були нєсподзивани зоз таким ришеньом видавательства. Початком дватисячитого року, после 5. октобра, шицки думали же часи “комунистичней цмоти” за нами, понукло ше можлївосц видаваня кнїжки Каролини Джуджар, Миронови Джуньови и Анамариї Регак. Анї єдна з обецункох нє випольнєта. То лєм даскельо мена за котрих особнє знам же ше их до литератури прицаговало “з лопату по глави”, а можем лєм задумац кельо ище єст особи зоз подобним искуством.



Найчастейши одвит прецо нє можу буц друковани кнїжки, то же “авторе нє задоволюю критеруюм” котри створели видаваче. Видаваче, знова, були тоти исти писатель котри себе друковали кнїжки, писали рецензиї єдни другим, вигваряюци ше же “ево, нєт при Руснацох других”. И так до круга два децениї.



И сам сом ше дакеди занїмал зоз писаньом прози и пре тоти висше наведзени причини, з помоцу приятельох, видал сом кнїжку кратких приповедкох 1997. року под назву “Сирове и варене”. Тераз вецей нє пишем “фикшн” жанри, алє пре помоц котру ми указали приятелє кед сом нє могол обявиц кнїжку, а барз сом сцел, чувстваовал сом же треба помогнуц младим автором. Же будзе добре кед тоти аж 12 млади авторе буду обявени у двох збиркох едициї МАКофф. Най ше випробую чи су зато, чи нє. На таки способ жиє язик, розвива ше култура - наш микро швет.



Кельо подкладаня ногох було лєм пре два кишенково кнїжочки “Триолоґия” и “9риби”, кельо оплєтаня, подшмиху, усни и писмови “злонамирни” рецензиї. Треба барз мало сили же би ше у нашей заєднїци допринєсло позитивним стваром, а вельо напоуру же би ше перманентно валяло и знїщовало слої нових, и нових “Дон Кихотох”. Особнє, нє можем шедзиц у обисцу котре затрепанє зоз павучину, по китрим ходза хробаки и правиц ше яґод ше нїч нє случує. Нїґда нїч.