Реакция Михеон ХУН-КАНА на полемику коло рецензиї Ирини Гарди - Ковачевич на кнїжку 9риби
Пречитал сом рецензию Ирини Гарди - Ковачевич на кнїжку 9риби и такой ше ми нє спачел єй приступ и спосб як винєсла становиска. Праве прето же то млади особи, чувствительни у спознаню своїх можлївосцох. Шицко ше то могло повесц з миру почитованя и дац вецей хасновити поради як неґированя наисце з ентузиязмом зробеней роботи.
Панї Иринку запаметал сом ище з Миронового часу иснованя и твореня, як чесну особу, алє котра у своєй найлєпшей намири знала дзекеди дакого послац до пекла. Вшедїяк, духовного. У тим случаю то на єй нєщесце, бо дакеди була наисце аванґардна у шмелосци литературного наступу, а тераз и вона подлєгла давней рускословскей атмосфери, у котрей старши (точно повесц застарени) писателє же би отримали свою «велїчину», били по глави млади и швижи таланти, котри прето знали одступиц од творчосци.
Як Мирон Канюх, мал сом з такима числени „обрахунки”, алє понеже сом уж теди бул предодредзени за „бунтовнїка”, нїяк нє могли зо мну всц на конєц. Можем повесц же ми теди млада Иринка, верим и сама повредзована з боку руских (у своєй психи видуманих) „диносаурусох-пис
ательох”, була часто на моїм боку и прето ме ище баржей чудує же вона тераз пристала ґу тей вимераюцей МЕНТАЛ-психо файти. Тоти „диносауруси” думаю же Руснаци лєм чесни мали народ землєдїлцох, ремесельнїкох и служнїцох, и же их таких треба и до барз нєизвесней будучносци отримовац як правдиви „руски бренд”. А нє ошмелїц их як перспективних урбаних творительох и уметнїкох котри маю таланту и можу надвекшац парастско-ламентираюци „вельки-дїла” гевтих котри прилапйовали же „гоч руснацтво чежке ярмо на карку, заш лєм го зняц нє мож”. Мож, ище як мож! Алє з потримованьом наших младих талантох ту дзе су моцни и з хасновитима порадами там дзе су слабши.
Процивно горе описаному тренду, як писатель, редактор и рецензент, намагам ше помогнуц своєй „литературней конкуренциї” же би ме надросла. Просто прето же бим ше мал з ким надвекшовац. То ми наисце помогло у отриманю мойого власного достоїнства и витвореню до
чловека-институциї. Свою велькосц глєдам у надвекшованю гевтих цо були, а нє тих котри приходза. Їх помагам же би були векши творителє як я сам.
Пречитал сом рецензию Ирини Гарди - Ковачевич на кнїжку 9риби и такой ше ми нє спачел єй приступ и спосб як винєсла становиска. Праве прето же то млади особи, чувствительни у спознаню своїх можлївосцох. Шицко ше то могло повесц з миру почитованя и дац вецей хасновити поради як неґированя наисце з ентузиязмом зробеней роботи.
Панї Иринку запаметал сом ище з Миронового часу иснованя и твореня, як чесну особу, алє котра у своєй найлєпшей намири знала дзекеди дакого послац до пекла. Вшедїяк, духовного. У тим случаю то на єй нєщесце, бо дакеди була наисце аванґардна у шмелосци литературного наступу, а тераз и вона подлєгла давней рускословскей атмосфери, у котрей старши (точно повесц застарени) писателє же би отримали свою «велїчину», били по глави млади и швижи таланти, котри прето знали одступиц од творчосци.
Як Мирон Канюх, мал сом з такима числени „обрахунки”, алє понеже сом уж теди бул предодредзени за „бунтовнїка”, нїяк нє могли зо мну всц на конєц. Можем повесц же ми теди млада Иринка, верим и сама повредзована з боку руских (у своєй психи видуманих) „диносаурусох-пис
ательох”, була часто на моїм боку и прето ме ище баржей чудує же вона тераз пристала ґу тей вимераюцей МЕНТАЛ-психо файти. Тоти „диносауруси” думаю же Руснаци лєм чесни мали народ землєдїлцох, ремесельнїкох и служнїцох, и же их таких треба и до барз нєизвесней будучносци отримовац як правдиви „руски бренд”. А нє ошмелїц их як перспективних урбаних творительох и уметнїкох котри маю таланту и можу надвекшац парастско-ламентираюци „вельки-дїла” гевтих котри прилапйовали же „гоч руснацтво чежке ярмо на карку, заш лєм го зняц нє мож”. Мож, ище як мож! Алє з потримованьом наших младих талантох ту дзе су моцни и з хасновитима порадами там дзе су слабши.Процивно горе описаному тренду, як писатель, редактор и рецензент, намагам ше помогнуц своєй „литературней конкуренциї” же би ме надросла. Просто прето же бим ше мал з ким надвекшовац. То ми наисце помогло у отриманю мойого власного достоїнства и витвореню до
чловека-институциї. Свою велькосц глєдам у надвекшованю гевтих цо були, а нє тих котри приходза. Їх помагам же би були векши творителє як я сам.
No comments:
Post a Comment