Виривок зоз текста „Горор-сцена”, реакция єдней од авторкох кнїжки „9риби” Каролини Джуджар, на рецензию Ирини Гарди – Ковачевич „Случайно позберани, або виселектовани”, МАК 05-2006, б.16.
...Рецензию, котра нє найцикавша, алє вшелїяк найупечатлївша, написала Ирина Гарди – Ковачевич. З оглядом на єй статус, достали зме нєсподзиваюце нєквалитетни, злонамирни, та вец и нєподзековни текст. На перши попатрунок ше може обачиц же иста авторка-рецензент нє прешедзела при тим рукопису-кнїжки анї добру годзину, а напевно же би кажди критичар або рецензент то требал зробиц, кед нє жада „оталяц” свою роботу. Окрем нєдостаточного смисла за рецензентску роботу, панї Гарди – Ковачевичова указує же єй спод уровня коментаровац „горор-сцену” женскей поезиї, нє роздумуюци же сцена така можебуц праве прето же ше ґу роботи младих поетесох приступа на таки способ яки вона указує. Витворени упечаток елитизму у видавательстве зоз тим текстом ше ознова потвердзує: уж даааавно афирмовани писателє константно сами себе видавю кнїж
ки, пишу сами себе рецензиї, нє ошвижую ше, уж су усталєни. Кед же наидзе дахто нови, швижи, зоз новима идеями, исти афирмовани поставяю нєнормално високи критериюми, котри, поправдзе поведзено, анї сами нє можу посцигнуц. То нє значи же би кажда рецензия требала буц позитивна, алє би голєм могла мац у себе пребрани словнїк и на конструктивни способ дац до знаня автором цо добре, а цо нє, и то так же би авторе нє трацели на мотивованосци у писаню и твореню вообще. Кажди початок чежки, та тиж так и писанє. Жалосне кед ше младим моцом нє дава потримовка, а з тим ше вец траци дзека за писаньом, твореньом, квалитетом; вше менєй будзе писательох, читачох, та так и Руснацох. Гевто цо указує на злонамирносц, то же рецензенткиня у тексту констатовала же „треба особи прицагнуц до литер
атури, дац им знаки кадзи маю у нєй далєй исц, нє попутац им и так нєсиґурни крочаї”, а заш лєм сама написала процивни текст. Вироятносц же ше после такей плїткей, нєточней и злонамирней критики млади поцагню, праве пре таких людзох. „Горор-сцена” останє як цо и була. Застарани стари, шицки наводно у помоци младим, буду себе чувац место так же их буду ґажиц и плювац. Ментална матрица – як гвари Михеон ХУН-КАН - о хторей би требало роздумац.
ки, пишу сами себе рецензиї, нє ошвижую ше, уж су усталєни. Кед же наидзе дахто нови, швижи, зоз новима идеями, исти афирмовани поставяю нєнормално високи критериюми, котри, поправдзе поведзено, анї сами нє можу посцигнуц. То нє значи же би кажда рецензия требала буц позитивна, алє би голєм могла мац у себе пребрани словнїк и на конструктивни способ дац до знаня автором цо добре, а цо нє, и то так же би авторе нє трацели на мотивованосци у писаню и твореню вообще. Кажди початок чежки, та тиж так и писанє. Жалосне кед ше младим моцом нє дава потримовка, а з тим ше вец траци дзека за писаньом, твореньом, квалитетом; вше менєй будзе писательох, читачох, та так и Руснацох. Гевто цо указує на злонамирносц, то же рецензенткиня у тексту констатовала же „треба особи прицагнуц до литер
атури, дац им знаки кадзи маю у нєй далєй исц, нє попутац им и так нєсиґурни крочаї”, а заш лєм сама написала процивни текст. Вироятносц же ше после такей плїткей, нєточней и злонамирней критики млади поцагню, праве пре таких людзох. „Горор-сцена” останє як цо и була. Застарани стари, шицки наводно у помоци младим, буду себе чувац место так же их буду ґажиц и плювац. Ментална матрица – як гвари Михеон ХУН-КАН - о хторей би требало роздумац. 
No comments:
Post a Comment